Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно-орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей. Інклюзивне навчання базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання.

Рекомендації для педагогів:

1. Підготувати дітей групи до того, що поряд із ними навчатиметься дитина з особливими потребами:

• Створити в групі демократичне середовище, налагоджувати між дітьми дружні стосунки, щоб діти з особливими потребами почувалися себе членами колективу;

• Привчати здорових дітей допомагати (в разі потреби) опікувати однолітків з особливими потребами;

• Присікти зневажливе ставлення до дітей з обмеженими можливостями.

2. Перед прийомом до групи дитини з особливими потребами детально ознайомитися з її даними. З цією метою поспілкуватися з батьками дитини; вивчити медичні довідки; усвідомити, в чому полягає першопричина (пологова чи післяпологова травма, хвороба в ранній період, вплив медикаментів тощо)

3. Вивчити спеціальну медичну та педагогічну (дефектологічну) літературу з метою з’ясування впливу ушкоджень (пологові травми, хвороби, психічні захворювання тощо) на процеси навчання та розвитку. Детально вивчити особливості розвитку психічних процесів дитини з особливими потребами.

4. Ознайомитися з сучасними педагогічними підходами і методиками, які застосовуються у спеціальних закладах під час навчання дітей з особливими потребами. Необхідно в закладі мати навчальні програми ( відповідного віку).

5. На кожну дитину з обмеженими можливостями необхідно скласти індивідуальний навчальний план (враховуючи складність дефекту).

6. Знаючи специфічні особливості дітей з особливими потребами, коригувати їх у процесі навчання; враховувати під час навчання; враховувати під час планування діяльності.

Згідно з ЮНЕСКО інклюзивне навчання – це «процес звернення і відповіді на різноманітні потреби учнів через забезпечення їхньої участі в навчанні, культурних заходах і житті громади та зменшення виключення в освіті та навчальному процесі». Метою інклюзивного навчання є покращання навчального середовища, в якому педагог і діти відкриті до різноманіття, де гарантується забезпечення потреб дітей і повага до їх здібностей та можливостей бути успішними.

Звичайно ж, універсального рецепта, як працювати з дітьми з особливими потребами, не існує. Кожен день – це нові, часто неочікувані завдання перед педагогами, саме тому маємо бути терплячими та винахідливими. Діти з серйозними відхиленнями у розвитку, часто просто не мають досвіду спілкування з людьми, які не належать до членів їхніх родин. Вони не вміють товаришувати, співпереживати, допомагати та співпрацювати з іншими, їм важко поділитися своїми емоціями та побажаннями. Виходячи з цього, перше і найголовніше завдання, яке стоїть перед педагогами, які працюють з дітьми з особливими освітніми потребами - це спочатку соціалізувати, а потім уже чогось навчати своїх вихованців.

Для роботи з дітьми, що мають особливі освітні потреби, потрібно здійснити діагностику можливостей та потреб дитини, дати їх кваліфіковану оцінку та розробити на цій основі індивідуальні навчальні програми, відмовитися від колективних методів.

Перед тим, як педагогам починати працювати з такою категорією дітей, необхідно усвідомлювати послідовність організації своєї роботи з дітьми з особливими освітніми потребами.

1. Детально ознайомтеся з діагнозом дитини, особливостями її фізичного та психічного розвитку. Знаючи можливості дитини, ви зможете використовувати ширший арсенал форм та методів виховання і розвитку, не зациклюючись лише на кількох основних.

2. Налагодьте співробітництво з батьками дитини. Батьки дитини з особливими освітніми потребами – це ваші союзники, а не конкуренти в навчально-виховному процесі. Вони для вас – це перше і найважливіше джерело інформації про дитину, її звички, захоплення, особливості характеру. Жодна педагогічна чи психологічна література не дасть вам такої дієвої та своєчасної поради в конкретній життєвій ситуації, як батьки. Дуже часто батьки, не маючи спеціальної педагогічної освіти, але добре знаючи особливості своєї дитини, підкажуть вам ефективні шляхи вирішення певної проблеми.

3. Дитина з особливими освітніми потребами потребує особливої уваги відвихователя, але вона не має стати центром увагив групі. Не потрібно загострювати увагу на неспроможності дитини виконати те чи інше завдання, занадто допомагаючи їй у цьому або ж навпаки, відмінити її. Ви можете диференціювати навчальні завдання відповідно до можливостей групи, включивши її в одну з (слабших) груп. Крім того, слід пам'ятати, що, як правило, у таких дітей формування особистості відбувається по-своєму, не так, як у інших однолітків, а значна увага може спричинити лише піднесення їхнього "Я". Діти-інваліди не повинні бачити від вас ні жалощів, ні поблажок, особливо щодо навчальної діяльності, а мають усвідомлювати, що вони такі ж члени дитячого колективу, як і решта дітей групи.

4. Інші діти групи не повинні відчувати дискомфорт від того, що поруч із ними знаходиться дитина з особливими потребами. Вихователю потрібно побудувати свою роботу таким чином, щоб усі діти групи були товаришами, а не няньками один для одного. Коли методично правильно продумана робота, здорові діти самі прагнуть допомогти своїм одногрупникам у звичайних життєвих ситуаціях, таких як, наприклад, подати руку чи поділитися іграшкою тощо.

5. Навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами має здійснюватися не лишевихователем групи. В ідеалі з такою дитиною має працювати мультидисциплінарна команда, до якої входять, крім вихователя, асистент вихователя, психолог, соціальний педагог, логопед, інструктор по фізкультурі, музичний керівник, лікар-реабілітолог, дефектолог. Якщо ж заклад не має змоги розширити штати, то велику частку усіх цих обов'язків виконує сам вихователь.

6. Чітко розплануйте свою діяльність. Щоб досягти гарних результатів, необхідно чітко визначити мету роботи з дитиною, яка має особливі освітні потреби. У цьому вам, перш за все, допоможе індивідуалізований навчальний план, складений за програмою, рекомендованою медико-психолого-педагогічною комісією саме для вашого вихованця. Індивідуалізований навчальний план складається фахівцями мультидисциплінарної команди. У ньому мають бути зазначені загальні відомості про дитину, її батьків чи опікунів, поточний рівень розвитку дитини, пристосування та модифікації групового довкілля, довгострокова (річна) мета, короткострокові завдання, а також дата і прогрес у розвитку вашого вихованця відповідно до поставлених завдань. Чималу роль у відстежуванні змін у розвитку такої дитини відіграє портфоліо дитини. Воно може бути оформлено у будь-якому вигляді, але, як показав досвід, найзручніша форма - це папка. У папку-портфоліо ви можете вкласти: соціальний паспорт сім'ї, в якій виховується дитина, результати обстежень психолога, фотографії, аудіо та відеозаписи, дитячі малюнки, аплікації, і, безумовно, робочі зошити дитини. Така папка буде для вас незамінним джерелом інформації та показником позитивних зрушень у розвитку вашого вихованця.

7. Заздалегідь обговоріть систему оцінювання навчальних досягнень дитини з особливими освітніми потребами. Оцінювання здійснюється за критеріями навчальних досягнень дітей у системі дошкільної освіти та обсягом матеріалу, визначеним індивідуальною навчальною програмою. Але система оцінювання навчальних досягнень таких дітей може бути стимулюючою. Тобто вихователь може поставити дещо завищену оцінку, мотивуючи її тим, що для виконання певного завдання дитині з особливими потребами необхідно докласти значно більших, а деколи і титанічних, зусиль порівняно зі здоровими однолітками.

8. Дітиз особливими освітніми потребами мають бути активними учасниками гурткової роботи, яка проводиться з урахуванням психофізичних можливостей дитини і спрямована на всебічний розвиток особистості, формування позитивного соціально-психологічного статусу. Залучайте їх до гурткової роботи відповідно до можливостей, інтересів, нахилів, здібностей, з урахуванням їхніх побажань, віку, психофізичних особливостей та стану здоров'я. Дуже часто дитина, яка не може достатньо виявити себе у навчальній діяльності, надолужує втрачене у гурткових та інших формах роботи. Так, наприклад, практиці відомі випадки, коли діти з церебральним паралічем чудово співали на дитячих ранках, а дитина з синдромом Дауна відвідувала заняття з хореографії.